Україна і Росія: будьмо реалістами порівнючи військову міць цих двох країн

Україна і Росія: будьмо реалістами порівнючи військову міць цих двох країн

Більше ніж 100 мільярдів гривень передбачено цьогоріч у держбюджеті на армію (в доларах – це менше 4 млрд). Рекордна насправді сума, але це, звісно, дивлячись, з чим порівнювати.

Росія витратить у 2019-му на свою армію удесятеро більше, ніж Україна. Звісно, напряму порівнювати некоректно, адже Москва, окрім як чинити агресію в українському Донбасі та Криму, має боронити свої кордони з Японією, Китаєм, Монголією, Казахстаном, Грузією, Білоруссю, прибалтійськими державами та з Фінляндією. А ще тримати війська у Придністров’ї, Абхазії, Північній Осетії та в Сирії. То ж навіть просто прогодувати своє дійсно чисельне військо, потребуватиме від Кремля чималих грошей. Утім, варто розуміти, що й російське військо на кордоні з Монголією є резервом, який Москва має можливість у разі потреби перекинути на Донбас.

І оборонний бюджет Росії є натепер третім у світі, після США та Китаю. То ж варто визнати, що як би ми не намагалися протистояти Москві у гонці озброєнь й осучасненні армії – ми просто неспроможні зробити це. Адже Україна та держава-бензоколонка перебувають у різних вагових категоріях, остання може дозволити собі витрачати на армію колосальні надприбутки, що їх вона отримує від продажу за кордон нафти й газу.

Україні немає звідки узяти стільки грошей, щоб конкурувати з Росією у економічних показниках фінансування армії. Нікуди не поділося неефективне використання вже виділених українській армії грошей, нікуди не поділися й намагання корумпованих можновладців заробити на оборонних держзамовленнях – це все, звісно, від’їдає частину фінансування.

Але все це є і в Росії – я про корупцію серед чиновників від міноборони та про недбалість серед самих військових. Більше того, Росії доводиться витрачати свої гроші на доволі екзотичні сфери – як от на арктичний флот, до прикладу, чи на космічні війська, у нас таких потреб немає.

Україна зараз зосередилася на тому, щоб максимально посилити ефективність своєї армії саме у тій моделі війни, що зараз триває на нашому Сході. Йдеться про так зване окопне протистояння, де перевага надається оборонній, а не наступальній зброї. І це значно звужує перелік необхідних витрат й дозволяє нам нашкрябати на це грошей.

Тут звісно треба розуміти, що така стратегія може бути помилковою, якщо Росія перейде до повномасштабного наступу – наші воїни будуть неготові. Щось подібне, до речі, у нас вже було з керченською протокою, коли ми через брак фінансування не переймалися своїм флотом, а Росія вирішила «віджати» Азовське море, тоді раптом і з’ясувалося, що нам немає чим своє море захистити.

Маю визнати – усе передбачити неможливо. Більше того, якби Міноборони, наприклад, три роки тому накупило кораблів в Азовське море, й Росія не наважилася б через це чинити агресію, всі опозиційні політики в один голос зараз кричали б про марнотратство й ми, прості українці, їх в цьому підтримали б. Адже просто не розуміли, що то була реальна загроза і реальний сценарій російської агресії.

Тому постає нині питання перед військовим керівництвом – як вгадати, куди ж саме варто витратити невеликі наявні фінанси, щоб ними максимально ефективно посилити українську армію у можливості протистояти російські армії.

Треба чітко розуміти – грошей українській армії ніколи не буде вистачати. Але, як кажуть росіяни – «нє імей сто рублєй, а імей сто друзей». Україна, на щастя, має друзів, які допомагають і грошима, і амуніцією, і транспортом, і зв’язком і навіть летальною зброєю, йдеться про канадські великокаліберні снайперські гвинтівки та надсучасні американські протитанкові ракетні комплекси «Джавеліни». Коли останні з’явилися на озброєнні в українського війська – російські танкісти почали відмовляти виїжджати на обстріли українських позицій, адже це стало для них смертельно небезпечним.

Тепер, коли Україна отримала ще й турецькі безпілотники, що здатні бути не стільки розвідниками, а ще й бомбардувальниками – росіянам у цій окопній війні на Донбасі точно стане непереливки.Автор: Артем Овдієнко

Джерело