«Одессизм» руйнує: як в Одесі реагують на українську мову

«Одессизм» руйнує: як в Одесі реагують на українську мову

Моя українська почалась з Майдану. 20-го вранці ми виповзли з намету на Барбакані після безсонної ночі (поспати дві години перед світанком — рахується?) від того, що було якось дивно тихо. Не рвалися гранати, а було чути лише клацання — зверху, з Інститутської.

Випили чаю та побігли наверх. Жовтневий вже був наш. Потім хтось казав, що беркут залишив там 2 ящики з вогнепальною зброєю — «новенькі калаши, у солідолі». Хлопці сказали: «Ми будемо рухатися вгору, там треба будувати барикаду, щоб беркут не повернувся, а ти біжи до КМДА — треба буде ліки, щось для перев’язки та молоко, якщо пустять газ».

Ось так цілий день я і пробігала — між КМДА та Інститутською. Набирала молоко, ліки, окуляри — такі жовті «тактичні», теж від газу. Та бігла наверх. Хлопці просувалися вгору, перша барикада — одразу за мостом. Тягали каміння, шини, все, що було та мало стати кордоном. Виносили поранених та вбитих. Після обіду вже виросла барикада напроти готелю «Україна» — та щільний кордон. Там були хлопці з Західної України. Я така приношу молоко, ліки та гематоген та кажу: «А еще есть очки. Если газ пустят». А вони такі: «Що?» Мені стало так незручно. Я кажу: «Ой, окуляри. Хлопці, беріть, будь ласка».

Так почалася моя українська.

В готелі «Україна» була операційна — туди теж ліки тягала. І так цілий день.

Тому мені дивно, коли через п’ять років в українському місті Одеса, коли відповідаєш українською — тебе питають «А ти откуда понаехала?» Завжди питають.

Ні у садках, ні у школах, ні на вивісках, трохи — на телебаченні та радіо, на базарах та у супермаркетах. Пару днів тому йшла по вулиці у містечку Біляївка в Одеській області. Вчитель виводив діточок зі школи на спортивні змагання — та гучною українською віддавав команди. Я трохи не кинулася з ним обійматися — так було приємно чути. Привіталася та побігла далі.

А ще я пишаюся мешканцями Дніпра, які переходять на українську, коли до них звертаєшся мовою. Навіть у суперечках за Січеславську/Дніпровську область жодна людина мені не сказала — «ти чого лізеш, ти тут не місцева». Жодна. Так, я за Січеславську — тому що це ламає імперську парадигму, та край, у якому було 11 січей — того вартий. Але жодний мешканець цієї області не ткнув мене носом. Не «одессити».

«Одессизм» руйнує.

Джерело